Олексій Федоров: (не) заслужена слава двозіркового генерала

Дивлячись на історію Чернігівщини часів Другої Світової війни із сьогодення в минуле, ми бачимо не просто інший час, а й зовсім іншу країну: за минулі десятиліття Україна з бездержавної території отримала справжню незалежність. Тому думаю не варто намагатися дивитися на страшну війну багаторічної давнини через призму цінностей і уявлень, що стали нормою для нас сьогоднішніх. Просто необхідно включити уяву, здійснити стрибок у минуле, щоб спробувати зрозуміти погляди та настрої людей тих років.
В історії партизанського руху на Чернігівщині в 1941 - 1943 роках немає більш міфологізованої постаті ніж Олексій Федоров людини, яка змогла не тільки втриматися на доволі високій партійній посаді в роки «Великого терору» 1937-1938 років, вийти «сухим з води» під час перших місяців війни, командувати два роки великим партизанським з'єднанням, не маючи жодних військових талантів, отримати дві золоті зірки «Героя СРСР» і після війни прилаштуватись на непоганій посаді в цивільному житті, причому його заслуги на ниві державного управління були мізерні.
Мало того, йому вдалось те, що не вдалось нікому в СРСР - «приватизувати» історію цілого партизанського-підпільницького руху в одному окремому регіоні: без його «одобрямс» на союзному і українському рівні не виходило жодних роботи, яка б стосувалась цієї теми.